Одкровення…

   Я стала відчувати рух життя,

   І не тому, що йде вперед, а що минає.

   Обличчя вже не те, й не та хода,

   Й надії вогник жевріє – згасає.

В життя дорогу вибрала сама,

Та я шляхів легких і не шукала.

Робота вчителя, я знала, що складна,

Я в школі й не робила – проживала.

Можливо, і не гідна я звання,

Є впевненіші й більш талановиті.

Сумлінно свій обов’язок несла

І марно намагалась все успіти.

Я прагла грамоті дітей навчити

І захопить «могучим русским словом».

 Всесвітніх класиків скарби відкрити

І повести у книгу за героєм.

До серця кожного хотіла я дістатись

І почуття в душі збудити хвилю.

Учила, що людиною лишатись –

Це головне! І я в них, звісно, вірю.

Себе я витрачать не жалкувала,

У клопотах пливли роки рікою.

Шкодую, що часу не вистачало:

З родиною ішла я стороною…

Та буду сподіватись, недаремно

Моє обличчя рано вкрили зморшки,

То щиро посміхалась я, напевно,

І плакала також не понарошку.

Все ж хочу вірить, що в дитячих душах

І я краплиночку займаю місця…

Учитель – учень, школа – доля, -

Мого життя лунає пісня.

                                                                                          Л.Ф.Чемерис

Мої нагороди